ВО "Свобода"

ENG

Микола Дзявульський
Микола Дзявульський

Жив у місті Шепетівка Хмельницької области. Вчитель географії та біології. Член ВО "Свобода", помічник-консультант народного депутата України Ігоря Сабія. 20 лютого його вбито снайперською кулею на вулиці Інститутській у Києві.

Народився 24 серпня 1958 року (офіційні біографії зазначають датою народження 1 вересня - день, коли Миколу було зареєстровано).

1962 року разом з батьками, які поверталисья із заслання, переїхав до с. Верба Дубенського району на Рівненщині.

Трудову діяльність розпочав у 1975 році електромонтером Шепетівського ДОКу.

З 1976-го по 1978-й рік служив в армії. Закінчив Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки у 1983 році.

Працював учителем географії та біології, був заступником директора з навчально-виховної роботи Городнявської загальноосвітньої школи, учителем, заступником директора з наукової роботи Шепетівського НВК № 1. Пізніше був завідувачем організаційного відділу виконавчого комітету Шепетівської міської ради. Очолював громадську організацію "Шепетівська спілка підприємців" та Шепетівську міську громадську організацію "Товариство політичних в'язнів, репресованих і членів їхніх сімей".

З 2010 року Микола Степанович - у лавах "Свободи".

55-річний Микола Дзявульський був координатором від Шепетівки на Майдані і під час Помаранчевої революції, і під час Революції гідности. Був дуже відповідальним, щирим та вимогливим організатором. Дбав, аби кожен шепетівець мав, де спати, був нагодований, мав своє завдання. Побратими кажуть: "Він - мудрий, мужній, шляхетний - дбав про инших більше, ніж про себе".

Умів насолоджуватися природою, навчав її любити своїх вихованців. Організовував туристичні гуртки у навчальних закладах, де викладав. А також не раз водив свободівську молодь упівськими стежками, відкривав для них красу карпатських та кримських гір.

Миколу Степановича шепетівські свободівці згадують як другого батька, котрий допомагав реалізовувати ідеї молоді і ділився з ними здобутим досвідом. Шепетівська свободівка Ірина Верхогляд згадує: "Миколі Степановичу завдячую і створенням молодіжного крила "Свободи" у Шепетівці. Прикладом для нас були хмельничани. Власне, почалося усе з того, що хмельницька молодіжка запросила шепетівців на літній вишкільний табір "Сокола" на Яворині. Шукалих охочих взяти участь - ось так і виник невеликий шепетівський молодіжний актив, куди ввійшли Богдан Маєвський, Ярослав Чорноус, потім приєдналися дівчатка Мурзик і Гоша. Ми підлітками були, бувало як щось втнемо, то Степанович сміявся і казав: "От козеня мале!".

Для молодіжної організації Степанович був натхненником та батьком. Через спілкування з ним ми набиралися життєвого досвіду. З нами він постійно ділився політичними журналами, літературою, мав у себе і Роздобудько, і Люко Дашвар, Донцова, Руцького. Він допомагав нам втілювати в життя наші ідеї. Були акції за здоровий спосіб життя, пробіги, висадка дерев на Алеї Героїв, що розташована біля церкви Київського Патріархату. Влітку 2013.

Микола Степанович організував триденний похід до музею-штабу УПА "Волинь-Південь", на Гурби через Дубно. 2013-го ми записали інтерв'ю з двома учасниками визвольних змагань, що проживають у місті Шепетівка: Наконечною Галиною Мелетіївною 1924 р. н. та Мацишиним Володимиром Андрійовичем 1925 р. н. Микола Степанович склав детальний список питань та опитував ветеранів УПА, котрих він власне особисто знав ще з 90-х.

У травні того ж року Шепетівській "Свободі" вдалося організувати Свято Героїв. Напевне, це було найбільше патріотичне дійство за всю історію міста. Концерт дали Хорея Козацька, Сергій Василюк та PoliKaрп, приїхало й козацтво зі Славути. У школах вдалося провести конкурс дитячого малюнка. Степанович знову ж був одним з організаторів. Він брав участь у всьому, навіть у таких деталях, як виготовлення кутасиків.

Степанович… Він такий, що усміхатися хочеться навіть, коли просто його згадуєш. Раніше про те не думалося, та він справді був величний у своїй простоті, у своїй чесності, у своєму прямолінійному та нелукавому ставленні до світу і людей. Я вірю, що під час життя Бог чи доля шле нам тих небагатьох людей-орієнтирів, котрі, роблячи добре власне діло, будучи просто самими собою, формують і нас, допомагаючи нам знайти себе. Ось таким був Степановичем - людиною-орієнтиром. ".

Микола Дзявульський не ховався за спинами инших. Завжди йшов попереду синьо-жовтого прапора. Так було й 20 лютого. Разом із побратимами із щитів вони змайстрували "черепашку", якою прикривалися, аби дістатися до поранених. Але дерев'яна "броня" не врятувала. Куля снайпера поцілила просто в серце Миколи Дзявульського. Медик, що діагностував смерть, сказав, що ще ніколи не бачив такої щасливої посмішки, яка була на обличчі пана Миколи. Він загинув, рятуючи побратимів у боротьбі за Україну, смертю Лицаря.

21 лютого 2014 року Шепетівська міська рада ухвалила рішення перейменувати провулок Шварца у місті Шепетівка на провулок Миколи Дзявульського, 2 березня 2014 року відкрито меморіальну дошку в рідному селі Верба, на школі, де навчався герой. А 31 липня 2014 року на своїй 56-ій сесії затвердила це рішення відповідним актом. Також Дзявульському було присвоєно звання "Почесний громадянин міста Шепетівка". Йому також присвоєно звання "Герой України".

Вихованці Миколи Дзявульського встановили пам'ятну дошку також у Карпатах - на вершині Ґрофа, куди Степанович возив дітей. Подоляни вирушили до Карпат, де піднялися на вершину висотою 1748 м у гірському масиві Ґорґани в Рожнятівському районі Івано-Франківської области. Вгорі на насипному кургані активісти встановили меморіальну таблицю із написом "Микола Степанович Дзявульський загинув у місті Києві за наше майбутнє".

У вересні 2015 року в Шепетівці відкрили спортивно-туристичний клуб ім. Миколи Дзявульського.

17 грудня 2016 року на шепетівському міському кладовищі відбулося відкриття пам'ятника Герою України Миколі Дзявульському.

Більше про Миколу Дзявульського у спогаді Ірини Верхогляд: svoboda.org.ua