ВО "Свобода"

ENG

26 серпня 2015
До річниці створення "Карпатської Січі". Шлях від волонтерства до штурмової роти
До річниці створення "Карпатської Січі". Шлях від волонтерства до штурмової роти

27 серпня 2015 року зведена штурмова рота "Карпатська Січ" 93-ї ОМБр відзначає свою першу річницю. Перший рік на війні, перший рік участі у бойових діях. За цей час "карпатці" здобули колосальний бойовий досвід на передовій у Пісках, донецькому аеропорті, Водяному, брали участь у операціях у Марʼїнці та вели партизанські дії в районі Дебальцевого та Вуглегірська.

З осені хлопці міцно облаштувалися навколо Донецька і за рік вже ворог повідомляє про 4-тисячне військо "карпатців", що оточило обласний центр. На думку "сепарів", "карпатці" у вільний час "чайними ложечками виколупують очі в полонених". Аби не розчаровувати ворога і посміятися від душі ‒ хлопці зі здоровим козацьким гумором почали чіпляти до бронежилетів ложки. Та насправді у підрозділу є значно дієвіша зброя. Не протитанкові засоби, а націоналістична ідеологія робить "карпатців" найнебезпечнішим ворогом російських військ.

"Зараз у регулярної армії є велика проблема з мотивацією. Керівний склад був "викуваний" ще в совєцькій школі. На мою думку, якщо людина не знає найближчої історії національно-визвольних змагань, не пов'язує цю нинішню боротьбу з відвічною боротьбою України за свою незалежність, а говорить, що це "війна між олігархами за зони впливу"… Що тоді говорити про наступ? І це (а не відсутність техніки) є головною проблемою. Ми більше року воюємо, але досі не приділено достатньо уваги патріотичному вихованню офіцерів і солдатів. А у нас в "Карпатській Січі" ‒ добровольці, яким не треба пояснювати звідки почалася і для чого ведеться ця війна", ‒ каже командир роти, очільник "Легіону Свободи" Олег Куцин.

Він же розповідає про те, як підрозділ пройшов нелегкий шлях формування.

Ще у кінці травня ‒ на початку червня 2014 року, зорганізувавши волонтерську групу зі свободівців, Олег Куцин ("Кум") почав збирати та доправляти допомогу українським військовим, які несли службу в районі окупованого Словʼянська. Допомагали в основному бійцям Національної гвардії та суміжним підрозділам Збройних Сил України. "Спочатку наша волонтерська група становила півтора десятка. Основу становили хлопці зі Стрия, Закарпаття, Києва. Базувалися спершу в Ізюмі, потім в Добропіллі. А вже згодом "перекочували" в околиці Донецька", ‒ уточнив "Кум".

На початку літа волонтерський підрозділ ухвалив рішення стати до лав Національної гвардії України. Бійці пройшли вишкіл на тренувальній базі у Нових Петрівцях. Однак виникло чимало перепон на шляху створення єдиного взводу із побратимів, яких на той момент зголосилося 35 осіб.

Так, частина бійців залишилася у Нацгвардії. Частина ‒ вирушила на Донбас із трьома місіями: проведення виборів (Олега Куцина було призначено керівником донецького штабу ВО "Свобода"), волонтерської роботи, а вночі "карпатці" заступали на бойові позиції. Саме із серпня розпочався бойовий шлях Окремої добровольчої чоти "Карпатська Січ". Рішення про формування окремого націоналістичного підрозділу Олег Куцин ухвалив за підтримки керівництва ВО "Свобода". До ОДЧ "Карпатська Січ" увійшло чимало націоналістів, які не могли потрапити в Нацгвардію, "Січ" та інші підрозділи через кримінальні справи у звʼязку незакритими справами щодо Майдану, повалення памʼятників Лєніну та інших політичних справ.

"Створення бойового підрозділу на основі волонтерського націоналістичного руху великою мірою було спричинене подіями в Іловайську. Стало зрозуміло, що війна змінює напрямок, затягується надовго, тому треба брати до рук зброю", ‒ говорить Олег Куцин про один зі стимулів створення чоти.

Загалом протягом року бійці "Карпатської Січі" утримували різні позиції, починаючи із Пісків, де вони заступали на підсилення позицій батальйону "Дніпро-1", завершуючи утримуванням нового терміналу у донецькому аеропорту разом із бійцями 93-ї ОМБр. Перебуваючи на позиціях у Пісках із листопада, карпатці постійно беруть у сутичках із окупантом. Не стали винятком кульмінаційні події 19 січня 2015 року, коли російські війська спробували піти в наступ, та зазнали поразки на цьому відтинку лінії фронту.

Одними із перших, хто прибув на підкріплення "карпатців" у Піски у листопаді 2014-го став броварський загін на чолі з "Гориничем" ‒ головою Броварської "Свободи" Олегом Шевчуком. Тоді відбудували розбомблений танком 43-й блокпост, який перейменували на "Хортицю", та заступили на чергування на пості "Камікадзе". "Ми зіткнулися з проблемою, що треба шукати собі заміну. Тож почали формувати свій загін у такій кількості та якості, щоби могли міняти самі себе. Спершу чергували по тижню, згодом ‒ по 10 днів, потім лишалися на позиціях на 2 тижні. Ми самі себе забезпечували. Частина, що відпочиває, мала зібрати волонтерську допомогу, провіянт, медицину та завезти її під час ротації. Тоді левова частка бійців нашого загону вирішила легалізуватися", ‒ розповів Олег Шевчук.

Від чоти ‒ до роти.

У кінці березня 2015-го, коли Президент України видав наказ про ліквідацію або ж легалізацію добровольчих формувань, "Карпатській Січі" було запропоновано легалізуватися у складі 93-ї ОМБр, з якою "карпатці" пліч-о-пліч утримували позиції у Пісках. 26 квітня відбулися загальні збори ОДЧ "Карпатська Січ" в Холодному Яру ‒ у місці, яке для націоналістів має історичне значення. Там одностайно ухвалили рішення про легалізацію та створення у складі 93-ї бригади окремої зведеної штурмової роти "Карпатська Січ".

"Було зрозуміло, що нам не вдасться нелегально перебувати на війні. Через те, що в добровольчих підрозділах кожен воював як хотів, гинуло багато людей. Не мали досвіду прикриття, важкої зброї, дії були неузгоджені. Це гіркий досвід, який довів, що на війні не може бути кілька центрів ухвалення рішень.

Хоча, звичайно, бюрократична машина дуже неповоротка, дуже важко реформується і ухвалює рішення, тож повноцінно легалізуватися (так, як ми це бачимо) не можемо й досі. Проте з легалізацією "Карпатської Січі" ми отримали доступ до крупнокаліберних кулеметів, протитанкових засобів, маємо деяку техніку", ‒ пояснює Олег Куцин необхідність легалізації.

Цікавим є те, що Окрема добровольча чота "Карпатська Січ" не припиняє своєї діяльности й надалі допомагає побратимам нести службу на передових позиціях.

"Карпатська Січ" сьогодні.

Станом на сьогодні ОЗШР "Карпатська Січ" утримує близько дев'яти позицій під донецьким аеропортом та декілька позицій у населеному пункті Піски. За останні місяці бійці неодноразово відбивали атаки ворожих диверсійно-розвідувальних груп в районі донецького аеропорту.

Позиції в районі летовища ‒ це безперервні обстріли з усіх калібрів, мінометів, САУ, танків та БМП. Ночі у Водяному та Пісках хіба трохи спокійніші, однак позиціям щодня дістається від мінометних батарей ворога та його снайперів. "Карпатці" не очікують на те, що їх змінять мобілізовані. Їхня мета ‒ відвоювати українську землю, а не відбути рік на фронті.

Перебуваючи у ЗСУ, підрозділ постійно збільшується та розвивається. Наразі бійці "Карпатської Січі" почали опановувати новий для них фах коригування вогню артилерії. Завдяки навчанням, які провів бойовий офіцер 25-го батальйону "Київська Русь" Володимир Назаренко (коректував важку артилерію під Дебальцевим, а згодом ‒ виводив вояків із "котла"), "січовики" вже мають певні напрацювання та успіхи у даній царині.

До легалізації підрозділу особовий склад добровольчої чоти постійно змінювався. В цілому за рік існування у ньому встигло повоювати більше 350-ти добровольців. Серед них ‒ представники різних професій із різних куточків України: від студента та вчителя і до директора заводу. У лавах добровольців воює ціла плеяда народних обранців від "Свободи" ‒ четверо депутатів Тернопільської обласної ради та колишні очільники райдержадміністрацій. Підтримати побратимів приїжджають депутат Черкаської міськради Юрко Ботнар, депутати Київради Петро Кузик, Руслан Андрійко та народні депутати-свободівці. А нещодавно депутат Верховної Ради Олександр Марченко приїхав під Донецьк… ні, не з екскаватором, а разом з головою Київського Крайового Братства вояків ОУН-УПА, вояком дивізії "Галичина" Орестом Васкулом.

Серед "карпатців" ‒ чимало дівчат. І медики, і кадровики, і рядові бійці. "Прийшовши в підрозділ, вони мають бути готові до роботи нарівні з чоловіками і зайняти свою нішу в роті. Звісно, не обходиться без любовних історій. Проте всі розуміють, що на першому місці на війні має бути лише війна", ‒ наголошує "Кум".

Традиції "карпатців".

Серед воєнного побуту бійців "Карпатської Січі" є й свої внутрішні традиції. Наприклад, за особливі бойові досягнення бійців нагороджують срібними та золотими тризубами. До такої нагороди представлено двадцятьох вояків. Крім того, п'ятеро бійців представлено до державних нагород. Більше десяти "січовиків" уже нагороджено медалями. Більше десяти ‒ медалями УПЦ КП "За жертовність і любов до України".

У філософії "Карпатської Січі" є окремий пункт про офіцерство: "Своє звання ти маєш довести в окопі разом із солдатами. Ми не приймаємо "готових" офіцерів. Зараз у нашому підрозділі всі солдати, я в тому ж числі", ‒ зазначає командир.

Основою філософії штурмового підрозділу є чистий націоналізм без жодних домішок. "Ми воюємо із гаслом "Здобудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за неї". Ми не сприймаємо жодних соціалістичних домішок до ідеології українського націоналізму. Це наша унікальність і запорука швидкого злагодження товариства та справжнього бойового побратимства", ‒ відзначає командир.

Ще одна "відзнака" "карпатців" ‒ особливе вітання. "Слава нації!" ‒ "Смерть московській федерації!" ‒ саме так вітаються у підрозділі.

Окремої уваги заслуговує і "мовна" традиція. "У нас відбувається унікальна річ ‒ в багатьох батальйонах, коли йдуть бойові дії, "задля оперативності" переходять на російську. А в нас скоріше відбувається навпаки ‒ російськомовні переходять на українську", ‒ розповідаючи, посміхається Олег Куцин.

Перспективи ідейного війська.

"Ми хочемо служити в одному підрозділі в системі ЗСУ. Але наразі не маємо достатньо фахівців і офіцерів, щоб повністю заповнити штатний розпис роти чи батальйону.

Зараз під "Карпатську Січ" створено зведену штурмову роту, але це спричинює купу проблем ‒ кожен із бійців штурмової роти офіційно оформлений в різні підрозділи бригади: є артилерія, танки, мотострілкові батальйони, розвідка… Це незручно в плані керування: видача обмундирування, нарахування премій, відпусток, виплат, гарантій, документів відбувається у різних місцях. Відрізняється навіть харчування, яке надає держава, тож в цілому це призводить до розбалансованості", ‒ говорить Олег Куцин. Він регулярно привозить до Генштабу пропозиції щодо реформування "Карпатської Січі" та створення єдиного підрозділу під єдиним керівництвом. "Вода камінь точить", ‒ каже командир, відповідаючи на питання про термін створення "підрозділу мрії".

Крім бойових успіхів.

15 квітня "Карпатська Січ" повідомила про першу втрату. У Пісках під час допомоги медикам загинув Олександр Чирцов ("Піонер"). "Симфонія вибухів і пострілів, у повітрі пахне війною, а на обличчі "Піонера" ‒ та сама усмішка. Завжди впевнена і підбадьорююча", ‒ згадує побратима Валерія Бурлакова. До річниці створення підрозділу ще 5 разів хлопці та дівчата їздитимуть на похорони бойових товаришів.

19 травня від важких травм, отриманих від розриву міни під Артемівськом помер колишній боєць "Карпатської Січі" командир танкового взводу 30 механізованої бригади Олександр Єрмаков. 14 червня на позиціях у Пісках загинув Ігор Канаков ("Риба"), який приїхав для вступу до лав підрозділу. 11 липня під час бойового чергування біля донецького летовища в результаті вибуху ворожої гранати загинув 59-річний Леонід Москотін ("Лаврінович") від осколкових поранень. 6 серпня в районі того ж летовища ворожа міна забрала життя відразу двох молодих бійців ‒ Данила Касьяненка ("Телефончика") та Олега Костюка ("Характерника"). Пізніше Українська православна церква Київського патріархату посмертно відзначила їх медалями "За жертовність та любов до України".

"Пімстиш смерть великих лицарів", ‒ ще одна заповідь, якою послуговуються "карпатські січовики".

Воєнна прес-служба ВО "Свобода"