ВО "Свобода"

ENG

25 травня 2015
Кіборги ‒ не фенікси: народжуються заново, не помираючи
Кіборги ‒ не фенікси: народжуються заново, не помираючи

"Реальна війна більше схожа на якусь роботу, але набагато ризикованішу, ніж зазвичай".

Свободівець Станіслав КРАСНОВ ‒ колишній працівник МВС, активний учасник Революції Гідності, а тепер ‒ співзасновник та комбат добровольчого спеціального пiдроздiлу патрульної служби міліції особливого призначення "Крим". Людина, яка з жертви переслідувань перетворилась на кіборга і, як сам зауважує, уже кілька разів за останній час встиг почати життя з чистого аркуша.

Слухавку піднімає після перших гудків. У голосі ‒ спершу недовіра. Називаю себе. Станіслав переходить з російської на українську, та таку чисту, що не одразу ж розпізнаєш у ньому жителя майже повністю російськомовного Криму.

‒ Ваша бойова діяльність почалася ще за Революції Гідності, в якій Ви разом зі своїм другом Олександром Костенком брали активну участь. Як відомо, Олександра спіткала сумна доля жертви викрадення…

‒ Почну з того, що Олександр ‒ засновник благодійного фонду "Український Крим. Повернення", також він є одним зі співзасновників добровольчого батальйону особливого призначення "Крим". На момент зникнення більше працював з благодійним фондом, але в той же час перебував у складі підрозділу.

Наскільки я знаю, Олександр пропав на території України. Скоріш за все, його викрали ФСБ-шники, як і багатьох інших. Така вже в них "традиція". Пригадуєте Леоніда Розважаєва ‒ російського опозиціонера, якого викрали в Києві 19 жовтня 2012 року, згодом він опинився в Москві, де й був заарештований. Або викрадення Надії Савченко. Така ж доля спіткала й Олександра. Тепер його показово засудили за те, що під час Майдану нібито кинув камінь у беркутівця (15 травня цього року Олександра Костенка Київський районний суд Сімферополя засудив до чотирьох років і двох місяців позбавлення волі ‒ ред.).

…Востаннє ми з Сашком зустрічались восени, коли я лежав у Київській лікарні з пораненням. Олександр прийшов мене провідати. Обіцяв, що зайде наступного дня, але пропав. Виходить, що я, скоріш за все, останній з друзів, хто бачив його до викрадення. …Нині спілкуюся лише з його адвокатом. Сашкові батьки занадто залякані постійними обшуками, погрозами, тиском, що на них чинять в Криму.

‒ Ваші батьки також залишилися на півострові?

‒ Так, залишились. Їм просто немає куди їхати. Можна сказати, що вони там, мов заручники. До них періодично приходять працівники ФСБ. Роблять обшуки, залякують. Але, самі розумієте, я тут безхатько. Живу по казармах, тому й не маю куди їх забрати.

‒ Чи взяли Ви щось із дому, аби підтримувати бойовий дух? Якусь пам'ятну дрібничку…

‒ На жаль, нічого такого уже не маю. Через численні обшуки спецслужб, а якщо конкретно ‒ то СБУ, у мене вже все давно вкрадено. Через це я вже кілька разів розпочинав життя з чистого аркуша.

‒ Ви ‒ комбат "Криму", але й один з кіборгів ‒ боронили Донецький аеропорт. Чи перебували з Вами й інші бійці батальйону?

‒ Я не можу називати їхніх імен, наразі вони зашифровані ‒ зі мною тоді були ще два хлопці з батальйону "Крим". Загалом на захисті аеродрому ми пробули близько двох тижнів. За цей час, на щастя, не було жодного двохсотого, лише кілька поранених. Нині підтримую зв'язок з іншими кіборгами, з якими був в аеропорту. Інколи в Києві організовуємо зустрічі. До того ж бачимося в Пісках та на інших бойових позиціях. Багато тих, з ким я був тоді в терміналі, далі служать у складі своїх чи інших бойових підрозділів України.

‒ Можете назвати своє псевдо, як то є в інших кіборгів?

‒ Я не можу його сказати. Терористи часто прослуховують радіоефір і, думаю, буде краще, якщо моє псевдо залишиться не пов'язаним з реальним іменем/прізвищем для загалу.

‒ Наскільки відрізняється те, якою Ви уявляли війну раніше, і те, якою вона є насправді?

‒ Зрозуміло, що та, яка на сторінках романів чи в екрані телевізора, сильно відрізняється від справжньої. Реальна війна більше схожа на якусь роботу, але набагато ризикованішу, ніж зазвичай. Схожа на буденність, в яку втягуєшся через кілька днів.

Щоби втягнутися у свою буденність, Станіславові довго чекати не доведеться. Уже наступного дня після нашого інтерв'ю він повертається на схід, до казарми, яка тепер замінила йому дім.

До Олександра додзвонився Ігор ХРИПЛИВИЙ.

Газета ВО "Свобода"